Для переходу до сторінки лікаря необхідно ввести відповідні дані
Всі поля обов'язкові для заповнення!
Скасувати
Оберіть мову сайту:

Психологічна допомога

ПСИХОЛОГІЧНА ПІДТРИМКА ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ

ТА ЇХ БЛИЗЬКИХ

У ВІЛ-інфікованих та членів їх сімей виникає безліч проблем. Діагноз "ВІЛ-інфекція" з першого дня його встановлення супроводжується гострими переживаннями, як самої людини, що заразилася, так і її близьких. Емоційні переживання самі по собі є формою страждання і вимагають спеціальної допомоги. Безумовно, при будь-якому важкому або невиліковному захворюванні людина боїться смерті, страждає психологічно і фізично. ВІЛ-інфекція відрізняється від інших захворювань тим, що до неї негативно ставиться суспільство, відторгаючи людину, заражену ВІЛ. Незважаючи на досить широке інформування населення про ВІЛ-інфекцію, ВІЛ-інфіковані потерпають від стигматизації (стигма – пляма) та дискримінації в побуті і громадському житті. Це пов'язано з тим, що в першу чергу інфікування відбувається у людей, що порушують моральні принципи з точки зору більшості людей (гомосексуалізм, споживання наркотиків, надання сексуальних послуг). Стигматизація і дискримінація особливо виражені на початкових етапах розвитку епідемічного процесу в країні. Активна просвітницька робота з роз'яснення особливостей захворювання, перехід епідемії з груп ризикованої поведінки на загальну популяцію (зараження при гетеросексуальних контактах, інфікування дітей від матерів, зараження при переливанні крові), підтримка ВІЛ-інфікованих на державному рівні та засобами масової інформації можуть значно змінити ставлення до них. Проте в даний час саме відторгнення ВІЛ-інфікованих, їх соціальна ізоляція і стигматизація в першу чергу відрізняють ВІЛ-інфекцію від інших невиліковних захворювань.

Друга відмінна особливість ВІЛ-інфекції від інших невиліковних недуг обумовлена ​​тим, що від поведінки хворої людини залежить поширення хвороби. Тому емоційний стан, соціально-психологічна адаптація ВІЛ-інфікованих дуже важливі для стабілізації епідемічної ситуації в суспільстві. ВІЛ-інфекція – це тривале захворювання, що має певні стадії. Протягом тривалого періоду часу людина не відчуває фізичних недуг, але переносить важкі психологічні страждання. Тому психологічна допомога й підтримка є дуже важливими компонентами ведення ВІЛ-інфікованих.

Аналогічні психологічні проблеми відчувають близькі ВІЛ-інфікованого: страх стигматизації, зараження, смерті близької людини, самотності, втрати годувальника. Ці люди часто самі потребують психологічної допомоги. Консультування близьких людей і членів сімей ВІЛ-інфікованих може також бути спрямоване на навчання їх підтримці та наданню психологічної допомоги ВІЛ-інфікованим на різних етапах захворювання.

Психологічна реакція пацієнта, котрий дізнався про свою хворобу, перебігає в кілька етапів (Є. П. Пурик). На кожному з цих етапів є доцільною допомога психологів.

Перший етап – криза. Найчастіше це проявляється у вигляді емоційного шоку, заціпеніння, "оглушеного" мовчання, емоційної нестабільності, відстороненості, відчаю. Людина намагається заперечити факт зараження ВІЛ: "Це не може статися зі мною!". Знижується оцінка сприйняття себе як особистості. Людина відчуває емоційний параліч, розгубленість. Може проявитися озлобленість – руйнівна поведінка, здатність завдати шкоди собі та іншим. На цьому етапі особливо актуальна спеціалізована психологічна допомога людині. До консультування при позитивному результаті тесту на ВІЛ-інфекцію доцільно залучати професійних психологів (кризовий консультування).

Другий етап – адаптація. Він настає через певний період часу після отримання результату дослідження. Пацієнти можуть проявляти гнів, тривожність, депресію. У них можуть виникати суїцидальні думки і вчинки. Вони самі намагаються ізолюватися від суспільства, відмовляючись від соціальних контактів. Пацієнти можуть переживати почуття горя, провини. Може спостерігатися іпохондрія – надмірна стурбованість станом свого здоров'я. На цьому етапі консультант повинен допомогти пацієнтові перебудувати соціальні зв'язки, знайти мотивацію на подальше життя.

Третій етап – примирення. ВІЛ-інфікований погоджується з обмеженнями у своєму подальшому житті, викликаними хворобою, змінює ставлення до себе, конструктивно бере участь у діяльності, відновлює колись перервані соціальні зв'язки. У багатьох ВІЛ-інфікованих в цей період часу налагоджуються зв'язки з іншими ВІЛ-інфікованими людьми. У цей період консультант-психолог повинен стимулювати і зміцнювати досягнуті зміни.

Четвертий етап, в якому також повинні брати участь консультанти-психологи, – підготовка до смерті. Близькі люди ВІЛ-інфікованих в цей період також потребують психологічної підтримки.

Особливу увагу при консультуванні необхідно приділяти питанням планування майбутнього дітей, які згодом залишаться сиротами. До консультування з цих питань, можливо, необхідно залучати і соціальних працівників.

На думку В. В. Покровського, Т. Н. Єрмак, В. В. Бєляєвої і співавторів, протягом усього захворювання у ВІЛ-інфікованих можна виділити 3 періоди, які найбільш небезпечні відносно розвитку соціально-психологічної дезадаптації. Перший критичний період наступає після встановлення факту інфікування; 2-й – пов'язаний з появою опортуністичних інфекцій після періоду відносно задовільного самопочуття; 3-й – пов'язаний з переходом захворювання у термінальну стадію.

Встановлення діагнозу викликає у людини надмірно важкий стрес. Виникає почуття страху (болісної смерті, зараження близьких), тривоги (з приводу порушення конфіденційності, через неможливість що-небудь змінити, необхідності давати звіт про своє інтимне життя). Звістка про ВІЛ-інфекцію може викликати у людини різні прояви соціально-психологічної дезадаптації у вигляді прояву агрессивності (намір заразити оточуючих), суїцидальних спроб. Поява думок про самогубство (суїцидальні наміри), пригніченість спостерігаються у 22,7% людей після повідомлення про наявність у них в крові антитіл до ВІЛ. Психологічна допомога в цей період направлена на подолання деструктивних тенденцій і включає такі прийоми, як апеляція до актуальних фактів, що перешкоджає здійсненню самогубства (почуття обов'язку, батьківські обов'язки, любов до близьких, релігійні міркування, уявлення про незавершеність земних справ).

Для 2-го критичного періоду характерні рентні установки (в результаті втрати працездатності, труднощі працевлаштування, складності з отриманням інвалідності), госпіталізм, зловживання алкоголем. У результаті тривалого перебування в стаціонарі, що супроводжується бездіяльністю, браком інформації і спілкування, позбавленням самостійності, психологічних конфліктів і соціальної дезадаптації, зумовлених ВІЛ-інфекцією, у пацієнтів розвиваються психосоціальні розлади у вигляді госпіталізму. Госпіталізм проявляється втратою професійного, сімейного та соціального статусу; зниженням здатності до самовираження, відсутністю ініціативи, надмірною покірністю і піддатливістю, прогресуючим зниженням здатності до різних форм діяльності, відсутністю планів на майбутнє, нівелюванням індивідуальних особливостей; речовою монотонністю, збідненням словникового запасу. Для профілактики прояву госпіталізму слід проводити консультування пацієнтів на всіх етапах їх спостереження, здійснювати спадкоємність їх ведення. Бажано, щоб при повторних госпіталізаціях пацієнта лікував один і той же лікар.

Пацієнти з моменту встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції частіше вживають алкоголь. Протягом перших 6 місяців після виявлення в крові антитіл до ВІЛ у переважної більшості пацієнтів зростає частота і обсяг прийнятих алкогольних напоїв, що обумовлено бажанням зменшити стрес, почуття тривоги. У міру адаптації до захворювання, зменшення психологічного дискомфорту частота вживання алкоголю у низки пацієнтів знижується. Це пов'язують з поверненням їх життя в звичне русло. При збереженні соціальних проблем і психологічних конфліктів вживання алкоголю збільшується. Існує взаємозв'язок між несприятливими психічними станами, інтелектуальними можливостями, пам'яттю і зловживанням алкоголем у ВІЛ-інфікованих. Вживання алкоголю призводить до підвищення частоти травм, зокрема черепно-мозкових, посилення психологічних і соціальних проблем. Зловживання алкоголем веде до більш швидкого прогресування захворювання не тільки за рахунок імуносупресивної дії, але і в результаті поведінки, направленої не на підтримку здоров'я, а на його погіршення. Крім того, прийом алкоголю не дозволяє регулярно приймати антиретровірусні препарати, що також сприяє погіршенню стану здоров'я. У пацієнтів, які страждають на алкоголізм, частіше спостерігають суїцидальні спроби. Ризик суїциду знижується в міру погіршення соматичного стану, що пов'язано з наростанням пасивності. Лікування алкоголізму, консультування з метою зменшення частоти прийому алкоголю є життєво необхідною формою ведення ВІЛ-інфікованих.

У роботах В. В. Бєляєвої і співавторів дано аналіз психологічних проблем, що виникають у пацієнтів у період завершення життєдіяльності, обумовлених СНІДом. Майже у 2/3 пацієнтів у стадії СНІДу відзначається недостатність ЦНС в результаті органічного ураження головного мозку, що проявляється недооцінкою ступеня тяжкості свого стану. Ця категорія пацієнтів, як правило, не потребує психологічної допомоги. Близько 1/6 пацієнтів, критично оцінюючи свої перспективи, відмовляються обговорювати проблеми, пов'язані зі швидкою смертю. Такі пацієнти (більшість – жінки) сподіваються на поліпшення свого стану і наполегливо використовують всі способи лікування. Невелику групу складають люди, які відчувають болісні переживання з приводу швидкої смерті. Саме їм найбільше необхідна психотерапія.

У різні періоди перебігу ВІЛ-інфекції у пацієнтів можуть виникати психосоматичні розлади, що характеризуються значними скаргами на будь-які симптоми, які не підтверджуються при об'єктивному обстеженні. У ВІЛ-інфікованих можуть спостерігатися патологічні стани, обумовлені психологічними проблемами. Для усунення психосоматичних розладів або захворювань дуже важливі психотерапевтичні важелі впливу: психологічне консультування, психокорекція та психотерапія (Б. Любан-Плоцца і співавт.).

Таким чином, обов'язковим елементом ведення ВІЛ-інфікованих на всіх стадіях захворювання є допомога психологів, психотерапевтів, знаючих особливості перебігу ВІЛ-інфекції. Фахівці з ВІЛ-інфекції повинні бути підготовлені з питань психологічного консультування і надання допомоги при порушеннях соціально-психологічної адаптації. Це дозволить значно поліпшити якість ведення хворих на ВІЛ-інфекцію, зменшити їх психологічні страждання, а також допоможе їх соціально-психологічній адаптації.

Професійна психологічна допомога ВІЛ-інфікованим може бути надана у вигляді індивідуального психологічного консультування (або індивідуальної психотерапії) хворого, а також сімейної або групової психотерапії. В останніх 2-х видах психотерапії ВІЛ-інфікований бере участь добровільно з інформованої згоди.