Для переходу до сторінки лікаря необхідно ввести відповідні дані
Всі поля обов'язкові для заповнення!
Скасувати
Оберіть мову сайту:

Юридичні аспекти

ЮРИДИЧНІ АСПЕКТИ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ

Законодавчі основи ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні. Глобальна пандемія ВІЛ-інфекції, одним з осередків якої є Україна, Росія та інші пострадянські держави, створила не тільки безліч важковирішуваних медичних проблем. Багато в чому вона є насамперед соціально-економічною проблемою, що тягне за собою серйозні наслідки і вимагає прийняття спеціальних заходів, спрямованих на захист прав як кожної людини, так і інтересів суспільства в цілому.

Загальна декларація прав людини, прийнята на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р., у ст. 1, 2, 7, 12, 22, 25 проголосила рівність усіх перед законом, захист від будь-якої дискримінації, довільного втручання в особисте життя, а також право на соціальне забезпечення і обслуговування, медичний догляд у разі хвороби або інвалідності всіх без винятку. У ст. 25 підкреслюється, що материнство і дитинство мають право на особливе піклування і допомогу.

Конституція України, проголосивши, що людина, її життя і здоров'я, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, гарантує ці права і покладає на державу відповідальність за забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя країни.

Україна перша з країн СНД в 1991 р. прийняла Закон "Про попередження захворювання на СНІД та соціальний захист населення". За час, що минув з дня прийняття Закону, в Україні різко змінилася епідеміологічна ситуація. ВІЛ-інфекція швидко поширюється по всій країні. Деякі положення Закону стали суперечити міжнародній практиці, здоровому глузду і зобов'язанням України перед Радою Європи зробити своє законодавство гуманнішим. Тому 03.03. 1998 р. прийнята нова редакція цього Закону. У преамбулі Закону підкреслено його відповідність нормам міжнародного права і рекомендаціям ВООЗ. СНІД позначений як явище, яке створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці. У Загальних положеннях Закону ВІЛ-інфекція визначається як захворювання, викликане вірусом імунодефіциту людини. До категорії ВІЛ-інфікованих належать як особи без клінічних проявів хвороби (носії ВІЛ), так і хворі на СНІД. СНІД є кінцевою стадією ВІЛ-інфекції. Спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади, на який покладено управління і міжвідомча координація у сфері боротьби зі СНІДом, є Міністерство охорони здоров'я України.

Національна політика України в галузі профілактики ВІЛ-інфекції та боротьби зі СНІДом. Перша Національна програма боротьби зі СНІДом затверджена в 1992 р., коли був створений Національний комітет з боротьби із захворюваністю на СНІД при Президенті України.

Початковим етапом гуманізації законодавства стали прийняті в цьому ж році поправки до Кримінального кодексу, що скасували кримінальну відповідальність за гомосексуалізм.

Програми профілактики ВІЛ-інфекції серед споживачів ін'єкційних наркотиків почали здійснюватися в Україні з 1996 р. (м. Одеса). У 1998 р. після прийняття нової редакції Закону "Про попередження захворювання на СНІД та соціальний захист населення'' законодавчі аспекти ВІЛ-інфекції були реформовані у відповідності з нормами міжнародного права. У законодавчих актах був зроблений акцент на безумовне дотримання прав людини. 01.02.2000 р. Президент підписав Указ "Про невідкладні заходи щодо запобігання поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу", відповідно до якого була створена Урядова комісія для оперативного вирішення питань, пов'язаних з проведенням заходів щодо захисту населення від ВІЛ інфекції/СНІДу. Кабінету Міністрів України було доручено підготувати та затвердити Програму профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні на 2001-2003 р.р. Починаючи з 2000 р., згідно з Наказом № 120 МОЗ України від 25.05.2000 р., у всіх областях України почали проводити профілактику передачі ВІЛ від матері дитині.

Умови та порядок медичного засвідчення з метою виявлення ВІЛ-інфекції. Відповідно до Закону "Про попередження захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" держава бере на себе низку зобов'язань щодо забезпечення обстеження на ВІЛ-інфекцію. Громадяни України можуть здавати кров на визначення ВІЛ добровільно (за винятком донорів), за бажанням – анонімно і обов'язково безкоштовно.

У старій редакції Закону обов'язковому медичному засвідченню на ВІЛ-інфікування, крім донорів, підлягають споживачі ін'єкційних наркотиків та жінки, займаються секс-бізнесом. Досвід виконання його положень показав, що тестування на ВІЛ 1 раз на 6 міс. споживачів ін'єкційних наркотиків, які використовують брудні шприци, неефективне в плані профілактики СНІДу серед цієї групи населення. Поняття ж "секс-бізнес" і "проституція" не відображені в правовому полі України.

Згідно з новою редакцією Закону, обов'язковому засвідченню на ВІЛ підлягають тільки донори біологічних препаратів (крові, сперми, клітин, тканин, органів і т. д.). Інші категорії населення, навіть ув'язнені, оглядаються добровільно. Більш того, не можна проводити тестування на СНІД, не ставлячи до відома про це пацієнта. Тестування на ВІЛ повинне супроводжуватися консультацією лікаря як перед здачею аналізу, так і після нього. Відповідно лікар повинен повідомити позитивний або негативний результат аналізу.

Переливання крові (її компонентів), а також використання інших біологічних рідин, клітин, органів в медичних цілях допускається тільки після обов'язкового лабораторного дослідження крові донорів на ВІЛ-інфекцію. Однак реалії медичної практики показують, що не завжди в екстрених випадках існує можливість такої перевірки. У цих випадках Законом допускається за згодою хворого-реципієнта або його законного представника переливання крові, не перевіреної на ВІЛ-інфекцію. Хворий або його законний представник мають бути попереджені про можливий ризик зараження ВІЛ, а факт переливання такої крові і згода на нього обов'язково фіксуються у медичній документації хворого, а зразок цієї крові терміново направляють для відповідного дослідження.

Право проведення медичного огляду на ВІЛ-інфекцію мають лабораторії, акредитовані у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Облік ВІЛ-інфікованих і надання їм медичної допомоги. Відповідно до Закону, облік і реєстрація ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян, а також медичний нагляд за ними повинні здійснюватися з дотриманням принципів конфіденційності та поваги до особистих прав і свобод людини, визначених законами та міжнародними договорами України. Медична допомога ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД здійснюється на загальних основах. У разі отримання інформації про зараження особи ВІЛ і попередження її про необхідність дотримання профілактичних заходів з метою попередження поширення ВІЛ-інфекції та про кримінальну відповідальність за створення небезпеки зараження або зараження іншої особи (осіб) ВІЛ-інфікований зобов'язаний письмово засвідчити факт одержання зазначеної інформації та попередження.

Обов'язки ВІЛ-інфікованих. ВІЛ-інфікований зобов'язаний вживати заходів, спрямованих на запобігання поширення ВІЛ-інфекції, а також повідомити осіб, що мали з ним статеві контакти до виявлення факту інфікування, про можливість їх зараження.

Соціальний захист ВІЛ-інфікованих, хворих на СНІД, та членів їх сімей. ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД громадяни України користуються всіма правами і свободами, передбаченими Конституцією та законами України. Крім загальних прав і свобод, вони також мають право на:

• компенсацію шкоди, завданої внаслідок розголошення інформації про факт зараження вірусом імунодефіциту людини;

• безкоштовне забезпечення медикаментами, необхідними для лікування будь-якого наявного у них захворювання, засобами особистої профілактики, а також на психосоціальну підтримку;

• безкоштовний проїзд до місця лікування і у зворотному напрямку за рахунок лікувальної установи, яка направила на лікування;

• користування ізольованою житловою кімнатою.

Однак проголошені в ст. 17 Закону права ВІЛ-інфікованих в силу соціально-економічних причин є скоріше декларативними, нездійсненними в реальному житті.

Батьки ВІЛ-інфікованих або хворих на СНІД дітей і особи, які їх замінюють, мають право на:

• спільне перебування в стаціонарах з дітьми віком до 14 років із звільненням від роботи та виплатою допомоги з тимчасової непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною;

• збереження за одним із батьків у разі його звільнення з роботи у зв'язку з доглядом за хворою дитиною віком до 16 років неперервного трудового стажу для нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності за умови влаштування на роботу при досягненні дитиною 16 років.

Дітям, інфікованим ВІЛ у віці до 16 років, призначається щомісячна державна допомога у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Соціальний захист медичних працівників. Закон визначає, що зараження ВІЛ-інфекцією медичних і фармацевтичних працівників при виконанні ними професійних обов'язків належить до професійних захворювань. У зв'язку з цим введено обов'язкове страхування цієї категорії на випадок інфікування ВІЛ при виконанні ними професійних обов'язків за рахунок власника установи охорони здоров'я.

Медичні працівники, які були інфіковані внаслідок виконання професійних обов'язків, мають право на:

• щорічне безкоштовне отримання путівок для санаторно-курортного лікування;

• щорічна відпустка тривалістю 56 календарних днів з використанням її в будь-який зручний для них період;

• першочергове поліпшення житлових умов у порядку, встановленому законодавством України.

Невиконання положень Закону ВІЛ-інфікованими та медичними працівниками. Ст. 130 Кримінального кодексу України передбачає кримінальне покарання за свідоме створення загрози зараження ВІЛ, а також за умисне зараження цим вірусом. У той же час згідно ст. 131 КК України переслідується неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків, що спричинило за собою інфікування одного або декількох осіб ВІЛ. Кримінально карається розголошення службовою особою лікувальної установи відомостей про результати дослідження на ВІЛ (ст. 132 КК України). Крім того, під дію ст. 139 КК України "Ненадання допомоги хворому медичним працівником" підпадає також ненадання медичним працівником допомоги ВІЛ-інфікованому.