Для переходу до сторінки лікаря необхідно ввести відповідні дані
Всі поля обов'язкові для заповнення!
Скасувати
Оберіть мову сайту:

Профілактика та шляхи інфікування ВІЛ

Шляхи передачі ВІЛ-інфекції. Передача ВІЛ відбувається статевим шляхом (при гомо– і гетеросексуальних контактах); парентеральним шляхом (при ін'єкціях і маніпуляціях, переливанні крові та її компонентів, трансплантації органів); від матері до дитини (під час вагітності, пологів і при грудному вигодовуванні). Переконливі дані про можливість зараження ВІЛ контактно-побутовим шляхом, при укусах комах відсутні.

Статевий шлях. У глобальному сенсі ВІЛ-інфекція є насамперед інфекцією, що передається статевим шляхом: близько 75 % випадків інфікованості в світі відбулося в результаті передачі вірусу статевим шляхом. У деяких країнах (Нідерланди, США) більшість хворих становлять гомосексуалісти, в інших (країни Африки, Латинської Америки, Південно-Східної Азії) – основний шлях поширення інфекції – гетеросексуальний. На частоту поширення ВІЛ-інфекції статевим шляхом впливають біологічні, соціально-економічні, культурні й демографічні фактори.

ВІЛ знаходиться в спермі інфікованої людини, лімфоцитах і моноцитах що містяться в ній, піхвовому секреті, слизовому секреті шийки матки. Підвищення в спермі і секретах кількості лімфоцитів супроводжується збільшенням вмісту в них ВІЛ. Це спостерігають при інфекційно-запальних захворюваннях жіночих статевих органів, уретриті, епідидиміті.

Анальні статеві зносини характеризуються більш високим ризиком інфікування ВІЛ. Це пояснюється можливим травмуванням слизової оболонки прямої кишки під час статевого акту, при цьому вірус проникає безпосередньо в кров. Вірус також може проникати через неушкоджену тонку слизову оболонку прямої кишки, в результаті чого він інфікує клітини Лангерганса, що знаходяться в товщі слизової оболонки і в підслизовому шарі.

Вагінальний статевий контакт може призвести до інфікування як чоловіків, так і жінок. Ризик передачі ВІЛ від чоловіка жінці набагато вищий, ніж від жінки – чоловікові. Одним з пояснень цього феномена є те, що контакт слизової оболонки піхви, шийки матки і ендометрія зі спермою набагато триваліший, ніж контакт статевого члена з секретами піхви і шийки матки. Крім того, в шийці матки є клітини Лангерганса. Припускають, що деякі штами ВІЛ мають з ними спорідненість.

Виразкові ураження шкіри та слизової оболонки статевих органів підвищують ризик передачі ВІЛ і служать вхідними воротами ВІЛ-інфекції. Невиразкові ураження статевих органів, у тому числі і ектопія циліндричного епітелію (так звана, ерозія) шийки матки, також сприяють передачі ВІЛ статевим шляхом. При статевих зносинах під час менструації ризик інфікування ВІЛ значно підвищується для обох партнерів. На думку F. Raffi і співавторів (1999), ймовірність зараження постійного гомосексуального або гетеросексуального партнера прямо пропорційна часу статевого спілкування з ВІЛ-інфікованим партнером.

До факторів, що знижують ризик інфікування чоловіків, відносять обрізання крайньої плоті. За відсутності крайньої плоті виключена можливість утворення мікротравм і саден на ній, під нею не накопичується секрет, який сприяє затримці вірусів.

При оральних статевих зносинах ризик інфікування існує, але він значно нижче, ніж при анальних і вагінальних. Однак дослідження на тваринних моделях продемонстрували, що вірус легко проникає через слизову оболонку порожнини рота.

Парентеральний шлях (через кров та інші біологічні рідини). Поширення ВІЛ-інфекції парентеральним шляхом серед споживачів ін'єкційних наркотиків є одним з провідних в Україні. До 1998 р. споживачі ін'єкційних наркотиків складали 83 % всіх ВІЛ-інфікованих. Високий ризик інфікування в цій групі пов’язаний з використанням спільних голок і шприців, забруднених кров'ю інфікованих порцій наркотичних речовин. Ризик інфікування особливо високий у осіб, які тривалий час споживають ін'єкційні наркотики та проживають у регіонах з широким розповсюдженням ВІЛ-інфекції.

У США доведено інфікування ВІЛ при переливанні крові та її компонентів більше 15 тис. осіб до 1985 р., коли було запроваджено обов’язкове тестування донорської крові на наявність антитіл до ВІЛ. Переливання ВІЛ-інфікованої крові в 90–100 % випадків призводить до інфікування. Джерелом інфікування може стати не тільки цільна кров, а й еритроцитарна, тромбоцитарна і лейкоцитарна маси, свіжозаморожена плазма крові. Особливо високий ризик інфікування ВІЛ при трансфузіях (переливанні) VIII і IX факторів згортання крові, які вводять хворим на гемофілію в ході замісної терапії. Це пов'язано з тим, що дані препарати виготовляють з великої кількості зразків донорської крові. Менш небезпечні відносно інфікування ВІЛ імуноглобуліни, оскільки вони проходять термічну обробку.

Знижують ризик поширення ВІЛ при переливанні крові та її компонентів обмеження показань до використання цих препаратів; застосування для переливання препаратів, виготовлених з тестованих порцій крові; впровадження методики визначення в крові та її продуктах поряд з антитілами до ВІЛ антигену р24. Обов'язковому тестуванню на ВІЛ підлягають також донори сперми та органів для попередження інфікування при штучному заплідненні та пересадці органів. Одноразове тестування на антитіла до ВІЛ донорської крові та донорів сперми (органів) повністю не виключає можливості інфікування ВІЛ у зв'язку з тим, що можливе "серонегативне (сероконверсійне) вікно". Це період часу, коли вірус вже потрапив до організму, але антитіла в крові хворого ще не з’явились. Потрібно пам'ятати, що при будь-яких дослідженнях не виключена ймовірність технічної помилки або порушення методики тестування.

Багаторазове використання нестерилізованих шприців, голок і медичного інструментарію стало причиною внутрішньолікарняного розповсюдження ВІЛ-інфекції в Росії ( В. В. Покровський, 1996).

Парентеральним шляхом можуть інфікуватися медичні працівники, співробітники клінічних лабораторій, які контактують з ВІЛ-інфікованим матеріалом. Ризик інфікування вищий, якщо виконання обов'язків пов'язане із застосуванням колючих та ріжучих предметів. Контакт медпрацівників з кров'ю може виникнути на різних етапах роботи з гострими інструментами: при безпосередньому їх використанні під час роботи, після закінчення роботи, під час утилізації, при використанні неміцних або пошкоджених контейнерів. Найбільший ризик передачі ВІЛ – при уколі полою голкою для ін’єкцій. При уколах іншими голками, наприклад хірургічними, ризик інфікування нижчий. Особливо небезпечна кров хворих на СНІД у зв'язку з високим вірусним навантаженням (визначається кількістю копій РНК ВІЛ в мілілітрі плазми) і вірулентністю вірусу в цей період. Ризик зараження ВІЛ при вірусному навантаженні до 10 000 копій в 1 мл плазми крові становить 0,3 %. Відзначена пряма залежність ризику інфікування ВІЛ від кількості крові, яка потрапила в рану, і часу контакту з інфікованим матеріалом. Зареєстровані випадки зараження ВІЛ при попаданні інфікованого матеріалу на неушкоджені слизові оболонки. Ймовірність інфікування підвищується при наявності у медичного працівника ушкоджень або захворювань шкіри.

За даними Центру контролю і профілактики захворювань США (Center for Disease Control and Prevention USA – CDC), в 1990 р. 5 хворих були заражені ВІЛ від ВІЛ-інфікованого стоматолога. В Україні зареєстровані випадки передачі ВІЛ при переливанні крові від нетестованих медичних працівників-донорів.

Передача ВІЛ від матері дитині. Передача ВІЛ від інфікованої матері дитині може відбуватися вертикальним (під час вагітності та пологів) і горизонтальним (при годуванні грудьми або зцідженим грудним молоком) шляхами. У антенатальний (допологовий) період плід може бути інфікована протягом всієї вагітності, але частіше ВІЛ передається в перинатальний період (період від 28 тижня вагітності, включає пологи і закінчується через 168 годин після народження дитини). Найбільш високий ризик інфікування ВІЛ під час пологів. На ймовірність інфікування ВІЛ впливають здоров'я матері, її імунологічний статус, вірусне навантаження, наявність супутніх захворювань, що передаються статевим шляхом, і гестозу (токсикозу) вагітності (включає низку патологічних станів, які виникають під час вагітності та ускладнюють її перебіг), вживання матір'ю під час вагітності наркотиків та інших шкідливих звичок, а також якість медичного ведення ВІЛ-інфікованої вагітної, застосування медикаментозної профілактики трансмісії (передачі) ВІЛ. Сприяє трансмісії ВІЛ гіповітаміноз А у матері. Найбільш високий ризик трансмісії ВІЛ в стадії СНІДу і під час синдрому гострої ретровірусної сероконверсії, тобто якщо інфікування матері сталося під час вагітності. Стан плаценти, цілісність і чутливість її клітин до вірусу також впливають на ймовірність передачі ВІЛ від матері плоду. Ризик трансмісії ВІЛ підвищується за наявності у вагітної хоріонамніоніта (запалення верхнього шару ендометрію чи запалення слизових оболонок і зараження інфекцією плодової рідини). Куріння, вживання наркотиків здійснюють опосередкований вплив на передачу ВІЛ, порушуючи фетоплацентарний кровообіг. Рівень вертикальної трансмісії ВІЛ збільшується при передчасному відшаруванні плаценти, кровотечі. Ризик інфікування підвищується при затяжних пологах (більше 12 год.) і тривалому (більше 4 год.) безводному періоді. Підвищують ризик інфікування ВІЛ інвазивні процедури в пологах і інвазивний моніторинг плода (втручання в маткову порожнину під ультразвуковим контролем), ускладнення пологів, при яких відбувається контакт плода з великою кількістю материнської крові.

Можливість інфікування дитини ВІЛ при годуванні грудьми (горизонтальним шляхом) доведена при інфікуванні дітей, що знаходилися на грудному вигодовуванні, матері яких були інфіковані при переливанні в пологах ВІЛ-інфікованої крові. Як і у всіх секретах, вірус можна виявити в молозиві і грудному молоці ВІЛ-інфікованої матері. Частота передачі ВІЛ при годуванні груддю складає від 7 до 22 % і збільшується при тривалому (більше 6 міс.) грудному вигодовуванні, наявності у матері вираженої імуносупресії (ослаблення імунітету) і високого вірусного навантаження, при гіповітамінозі А.

Хоча ВІЛ міститься практично у всіх секретах інфікованої людини, в тому числі і в слині, сльозах, сечі, калі, поті, переконливих даних про можливість інфікування при контакті неушкодженої шкіри з цими біологічними рідинами немає (табл. 2). Як правило, в них знаходиться незначна кількість вірусів. Слина містить також секреторний інгібітор лейкоцитарних протеаз, що затримує експресію ВІЛ 1 in vitro (в штучних умовах). Випадки інфікування при укусах пов'язані з попаданням в рану крові при кровоточивості ясен або виразкових ураженнях слизової оболонки ротової порожнини. Описано також випадки інфікування через інші біологічні рідини, що містили домішки крові.

Таблиця 2

Ризик інфікування ВІЛ при контакті з різними біологічними секретами

Концентрація

Рідини і секрети

Висока концентрація ВІЛ

(високий ризик інфікування)

Кров

Сперма

Вагінальний секрет

Грудне молоко

Низька концентрація ВІЛ

(низький ризик інфікування)

Сеча

Слина

Сльози

Дуже низька концентрація ВІЛ

(дуже низький ризик інфікування)

Піт

Фекалії

Вушна сірка